17 лютого виповнюється 63 роки від дня народження нашої випускниці, української поетки та піснярки Наталі Коломієць (Сєдової) (1963–2014).
1982 року Наталя Коломієць закінчила Київський топографічний технікум, який на початку цього століття було перейменовано на Коледж інформаційних технологій та землевпорядкування НАУ, а з 2022 цей заклад освіти реорганізовано шляхом приєднання до КІУтЗ НАУ. Крім технічної спеціальності, пані Наталя опанувала фах педагога, стала вчителькою української мови та літератури, здобувши 1996 року диплом Херсонського педагогічного інституту. Її перу належать збірки віршів «Кошик зірок» (1998), «Чиста криниця» (2002), «Я щаслива» (2002), «Відлуння душі» (2003), «Дорога до себе» (2004), «Гола Пристань – лілея моя» (2009). Пісні на її слова відомі у виконанні народних артистів України Надії Шестак, Миколи Свидюка, Раїси Кириченко. До повномасштабного вторгнення Всеукраїнське товариство «Просвіта» проводило у курортному містечку Гола Пристань на Херсонщині, де жила і працювала Наталя Коломієць, регулярний всеукраїнський конкурс-фестиваль «Відлуння душі», присвячений її пам’яті.
Пропонуємо читачам невелику добірку віршів Наталі Коломієць.
БАТЬКІВЩИНА
Коли чую слово Батьківщина,
То відразу бачиться мені:
Вулиця у вишнях і хатина,
Де герані в кожному вікні.
Там нема джерела чи тополі,
Не цвіте там яблуневий сад.
Тільки вишні (їх в селі доволі),
А іще троянди й виноград.
Коли чую слово Батьківщина,
То відразу бачиться мені:
Степове село на Україні
У вишневій білій пелені.
І відразу тепла і незрима
Хвиля мою душу обіллє…
Коли чую слово Батьківщина,
Впевнена – вона у мене є.
СПОГАД
– На-точ-ка, На-ту-ся, – чути голос чийсь.
Так мене матуся кликала колись.
– Доню, скорш до хати, накрапає дощ.
Вже приїхав тато, йдем обідать борщ.
Рудощокий м’ячик по травиці скаче:
Дівчина сміється… Серце моє плаче.
В зоряне дитинство спогад лине знову…
Закотився м’ячик у траву шовкову.
СУЧАСНІ ДІТИ
Сучасні діти, наче тії птахи,
Вже змалечку чека на них вояж:
Летять на південь, північ і на захід,
А ми услід – читаєм Отченаш.
І чи повернуться до рідної домівки?
Надія, як весняний лід, – крихка…
Скоріше – доля дасть в життя путівку
Й не купить на зворотній шлях квитка.
Своє гніздо полинуть десь шукати:
Ще від Адама й Єви так було,
Але у серці будуть пам’ятати
Пенатів рідних запах і тепло.
А дні зникатимуть, як поміж пальців чотки,
Все справжнє й щире проковтне ПРОГРЕС,
І нам, батькам, – лише дзвінки короткі,
Або скупі на слово СМС.
ВІРНІ ПОДРУГИ
Де стежка за містом тікає до лісу,
Два стовбури юні стоять, обнялися.
Ростуть вони поруч – така вже в них доля –
Сосна пишновіта й висока тополя.
Є подругам вірним про що говорити:
Про дуб молодий, про улесливий вітер.
Голками і листям сплелися, шепочуть,
Секретами діляться з ранку до ночі.
Поглянеш із боку – від дружби проміння,
А там, під землею, – війна між корінням.
ЗАПАХ КАШТАНА
Кожен каштан навесні
Києвом пахне мені.
Сміхом моїм безтурботним,
Юністю безповоротною.
Пахне узвозом Андріївським,
Храмом Великософіївським.
Пахне метро і трамваєм,
Запахом ніжних конвалій.
Зовсім різниці немає,
Де його свічі палають.
Чи у Варшаві весною,
Чи на проспекті в Херсоні,
Чи на вітрах розхристаній
Милій моїй Голій Пристані.
Цю ж бо красу сніжно-білу
Вперше я в Києві стріла.
Тільки, здається, раніше,
Вони відцвітались пізніше.
Тепер – дуже швидко і тихо,
Без подиву і без сміху.
Пісня «Вічний вальс» на слова Наталі Коломієць, виконує Надія Шестак:
